24 липня виповнюється 55 років українським письменникам, видавцям, і блогерам братам Дмитру та Віталію Капрановим.
Письменники Брати Капранови вже багато років пропонують читачам свої книжки, в яких нічого не вигадують, а героїв та події беруть з реального життя.
Біографія від письменників
«Народилися ми 24 липня 1967 року в м. Дубоссари, нині Молдова. Таким своїм “молдавським” походженням ми завдячуємо товаришу Сталіну. Бо коли нашого діда посадили як ворога народу (а це тоді було модно), бабуся не стала чекати, поки її теж посадять разом із малими дітьми, а вирішила тікати – спочатку в сусідній район Одеської області, потім в інший, а коли й тамтешнє ГеБе обчислило її, добрі люди порадили: тікайте в Молдову, тоді ваші документи підуть в Одесу, до Києва, до Москви, до Кишинева, і аж тоді до району. Ну а тим часом або щось загубиться, або Сталін здохне. Добрі люди мали рацію – Сталін невдовзі здох і бабуся з дочками залишилася в Дубоссарах.
А насправді наші предки родом з півдня: по материнській лінії з Одещини, по батьківській – з Миколаївщини. Самі ми виросли в Очакові Миколаївської області і вважаємо його своєю батьківщиною. Там-таки, в Очакові у 1984 році закінчили середню школу.
Нам пощастило – ми не вивчали українську мову у школі. Були як від зайвого предмету звільнені за станом здоров’я. І саме завдяки цьому не встигли зненавидіти українську літературу, як більшість школярів.
Крім звичайної школи, ми закінчили спортивну (греко-римська боротьба) та музичну (фортепіано).
Вищу освіту отримували в Уральському Політехнічному інституті, (м.Свердловськ) та Московському енергетичному інституті за фахом “Технічна кібернетика”…
1988 року ми одружилися з сестрами-близнючками і переїхали до Москви, де за іронією долі жили на вулиці Івана Франка. Працювали на різних посадах у фармацевтичному та виноробному бізнесі, отримали досвід керівної роботи. Там-таки в Москві ми пережили кооперацію, приватизацію, бандитизм, дві революції та інші веселі події. Набралися життєвого досвіду по самі вінця.
На початку 90-х у Москві організувався потужний український діаспорний рух. Ми активно тусувалися з земляками, навіть видавали московську українську газету “Тинди-ринди” та журнал української фантастики “Брати”. Тоді ж взялися за перо і почали писати свою першу книжку “Кобзар 2000”. Писали 10 років, дописували вже у Києві, куди перебралися 1998 року. Причина переїзду банальна – ми не бачили можливостей реалізації себе як творчих людей у Росії. Українці мають жити в Україні.
Опинившись у Києві 1998 року, ми застали тут книжковий голодомор. ..
І ми вирішили взятися до видавничого бізнесу, побачивши в ньому ринкову нішу. Перший наш книжковий проект – каталог книжок поштою “Книгоноша”. 1998-го року ми зібрали з усіх видавництв усі книжки українською мовою, які були на складах, – незалежно від року видання. Таких книжок набралося 600 назв, усі вони ввійшли до першого каталогу. Отже 1998-го року в Україні існувало лише 600 назв книжок українською мовою, це засвідчено документально.
1999 року ми разом із телеканалом 1+1 та шоколадом “Корона” організували перший конкурс української гостросюжетної літератури “Золотий Бабай”. Переможцем став роман Василя Шкляра “Ключ”…
2000-го року стартувало видавництво “Зелений пес”. Першою книжкою став роман Леоніда Кононовича “Я, зомбі”.
2001-року нарешті вийшов наш “Кобзар 2000” з ілюстраціями Владислава Єрка.
Паралельно з літературною, видавничою, торговельною та громадською діяльністю ми пишемо публіцистику та друкуємося у різних українських ЗМІ…
Діти зростають, творчість не припиняється. Дасть Бог здоров’я і натхнення – будуть нові книжки.»
Брати Капранови неодноразово бували в нашому древньому місті і багато хто з мешканців бував на презентаціях їхніх книг. Тож хочемо привітати письменників з ювілеєм та побажати міцного здоров'я, творчого вогнику і мирного неба.
У Володимир-Волинській дитячій бібліотеці можна взяти книги авторів додому і насолоджуватися читанням. Чекаємо!
Дивіться за посиланням
