Всезнайко: Автограф від автора

Автограф від автора

Наталія Бугай

Орися Вознюк і Світлана Федосєєва

Петро Гоць

Ім`я поета Петра Гоця широко відоме на теренах Львівщини, його знають на Житомирщині. Але куди б не закидала його доля, в думках і спогадах він завжди повертався на Волинь.

Народився Петро Никифорович 20 червня 1937 року в селі Торговище Турійського району на Волині. Після закінчення школи здобув професією бібліотекаря-бібліографа. Працював завідувачем інформаційно-бібліографічного відділу Львівської центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки. Вів активну громадську роботу. Очолював Музей Степана Бандери при Львівському національному аграрному університеті.

Шлях в літературу у Петра Гоця не був легким. Перші вірші з`явилися ще в студентські роки, але видати книгу у 60-ті роки йому не судилося, хоча були неодноразові спроби. Лише в незалежній Україні почали одна за одною виходити збірки поета: «Євшан пробудження», «Дорога до Лесі» ( за яку одержав премію імені Лесі Українки Житомирського обласного відділення Українського фонду культури), «Тисячоліття», «Молюся на Тебе», «Кара Божа»,». «Високий Замок», «Мадонна», «Поклади свої руки на вітер», віршована фотокнига «Обабіч Турії». Петро Гоць – поет ліричного складу. Рядки його віршів дуже мелодійні, тому й не дивно, що багато композиторів поклали їх на музику, частина з яких опублікована у збірниках: «Чом ти не вийшла?», «Прихиліть мені неба», «За синій Буг летять пташки», «Вишийте, мамо, долю мені» – таку назву має збірка пісень О. Каліщука на вірші П. Гоця. Поета і композитора об’єднує і мала батьківщина – Турійщина.

Історико-краєзнавча поетична фотокнига «Торговище» стала лебединою піснею автора і є самовідданим внеском на прославу села сина, який безмежно любив свою землю і її людей.

Гоць П.Н. За синій Буг летять пташки: Недоспівана пісня Ярослава Кортка: Нарис про творчу співпрацю композитора Ярослава Кортка і поета Петра Гоця.- Луцьк: Настир” я, 2011.-196с., іл..

У нарисі „За синій Буг летять пташки: Недоспівана пісня Ярослава Кортка” розповідається про творчі стосунки Сокальського композитора Ярослава Кортка, який передчасно пішов з життя, і поета, лауреата премії ім.. Лесі Українки Житомирського обласного Фонду культури Петра Гоця протягом 1986-2008 рр. Автори створили за цей час два десятки пісень, серед яких найпопулярніші „Пісня про Сокаль”, „Гімн Володимиру”, „Леся”, „Моє село”, „Степан Бандера”, „Гущанська баркарола”, „Турія”, „Тобі, Волине, радощі мої”, „Якби не був я на війні” і один із найбільш зворушливих творів – „Засиній Буг летять пташки”, який і дав назву книзі. З нарису постає широка палітра життя представника творчої інтелігенції, як в радянських умовах, так і в умовах Незалежної України.

Гоць П. Н. Найдорожче – батько, мати : поеми / П. Н. Гоць. – Львів : Сполом, 2007. – 48 с. : іл.

Давидюк Віктор Феодосійович

Давидюк Віктор Феодосійович народився 8 травня 1956 року в селі Тоболи Камінь-Каширського району Волинської області. Філолог, фольклорист, доктор філологічних наук (1999), професор кафедри української літератури ВНУ імені Лесі Українки (2002). Навчався у Володимир-Волинському педагогічному коледжі імені А. Кримського. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1983). Працював у Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки асистентом, старшим викладачем, доцентом (1986-1993) та Волинському університеті імені Лесі Українки проректором (1993-1996), професором, завідуючим кафедрою етнології (1994-1999). З 1999 року директор Полісько-Волинського народознавчого центру Інституту народознавства НАН України (1992-2004), а з 2005 року – Інституту культурної антропології. Нині працює на кафедрі української літератури ВНУ імені Лесі Українки. Студентам читає предмети «Усна народна творчість», «Історія української фольклористики», «Походження українського фольклора».
Основні напрямки наукової діяльності Віктора Давидюка: генеалогія українського фольклору, культурна антропологія. Займається етнологією, археологією, мово та мистецтвознавчими дослідженнями. Організував та провів десятки захоплюючих мандрівок селами Волинської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської областей в Україні, Брестської в Білорусі, Білостоцького воєводства в Польщі.
Найвідоміша експедиція – «Славія», в якій за сім років побувало більше двохсот учасників з різних країн Європи. Потім були «Майдан – 2001», «Білі плями – 2002», «Волиняна – 2003» та «Охнич – 2003».
Цікавою була подорож В. Давидюка зі студентами ВНУ імені Лесі Українки під назвою «Пороги – 2004», метою якої було порівняльне вивчення народної культури поліщуків та гуцулів. Маршрут проліг гірськими стежками Богородчанського району Івано-Франківської області. Разом з Віктором Феодосійовичем прикарпатськими стежками мандрували більше тридцяти експедиційників з філологічного факультету, які упродовж двох тижнів досліджували весільні обряди гуцулів, їхній календарно-обрядовий фольклор, страви, народну орнаментику, пастуші традиції, міфологію, пісні.
Зібрані матеріали лягли в основу багатьох цікавих монографій, статей, науково-популярних книг: «Поліська дома» (1991, 2003), «Українська міфологічна легенда» (1992), «Чи казка справді небилиця» (1993), «Легенди Полісся» (1993), «Зоряна вода: Таємниці поліських знахарів» (1993), «Золота скриня: Народні легенди й перекази з Північної Волині й Західного Полісся» (1996), «Первісна міфологія українського фольклору» (1997), «Кроковеє колесо: Нариси з історичної семантики українського фольклору» (2002), «Князь Роман героєм поліської щедрівки» (2003), «Етнологічний нарис Волині» (2005), «Чоловічі та жіночі узори в народному вбранні» (2005), «Генеалогія українського фольклору» (2006).

Давидюк В. Нерозгадані таємниці волинян : публічна лекція, прочитана в інституті соціальних наук Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки / В. Давидюк. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – 32 с.

У лекції автор ставить проблему етноісторичної ідентичності волинян. Для її розв’язання залучено історичні, етнографічні, археологічні,антропологічні, геногеографічні дані. Попри такий широкий інтердисциплінарний підхід автор не вважає проблему вичерпаною,радше – тільки поставленою в практичну площину.

Для студентів –гуманітаріїв і всіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Давидюк В. Купало на Заході Волині [Текст] : наук. дослідж. / Віктор Давидюк ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк : Вежа-Друк, 2015. - 75 с.

У праці розглянуто регіональний варіант купальської обрядовості Волині ХХ ст. Автор скрупульозно фіксує все до найменших деталей, усвідомлюючи, що того Купала вже не існує навіть у памяті теперішніх старожилів і відновити з часом відомості про нього дуже неможливо. Водночас висловлює власні міркування, чому так, а не так, і ламає деякі усталені стереотипи.

Для всіх ,хто цікавиться народною культурою та, зокрема, її волинським варіантом.

Давидюк В.Ф. Етнологічний нарис Волині [Текст] : за матеріалами експедиції Полісько-Волинського народознав. центру "Волиняна-2003" / В. Ф. Давидюк. - Луцьк : Інститут культурної антропології, 2005. - 68 с.: іл.

У праці на основі експедиційних вражень автора та бібліографічних джерел здійснено першу спробу комплексного дослідження етнологічної специфіки волинян.

Для етнологів, фольклористів, археологів та широкого кола шанувальників традиційної культури

Зилюк Юрій

Зилюк Ю. Попіл Чорнобиля : документальна повість / Юрій Зилюк. – Луцьк : Терен, 2015. – 84 с.

Немає нічого достовірнішого, аніж свідчення очевидців. Особливо, якщо ці свідчення не просто спогади, оприлюднені за кілька десятиліть після того, як відбулися події (бо людина здатна з часом щось збудувати), а свідчення, які зафіксовані на папері чи плівці упродовж перебігу реальних подій. Такою, власне, є документальна повість Юрія Зилюка «Попіл Чорнобиля».

Брати Капранови

24 липня день народження святкують двоє чудових українських письменників – Віталій та Дмитро Капранови. Як ви вже зрозуміли, вони – брати, та ще й до всього – близнюки. У миколаївській школі, яку вони закінчили у 1984 році, українську зовсім не вивчали. Хоча усі твори пишуть виключно рідною мовою.

Кілька цікавих фактів:

- Віталій та Дмитро народилися у Молдові, куди втекла їх бабуся після арешту чоловіка (його визнали "ворогом народу"), а виросли у Миколаєві, звідки була родом батькова сім’я.

- Українську мову у школі не вивчали. Їх звільнили від зайвого предмету за станом здоров’я. І саме через це, як вважають письменники, вони і досі люблять українську літературу.

- Обоє ходили до спортивної та музичної шкіл.

- Отримали дві вищі освіти у Росії. Однією із обраних ними спеціальностей була "Технічна кібернетика".

- Одружені зі сестрами-близнючками.

- Працювали у фармацевтичному та виноробному бізнесі.

- На початку 90-х почали писати першу книжку "Кобзар 2000", яку закінчили через 10 років і яку перевидавали уже кілька разів.

- Оскільки видавництво українських книжок занепадало, Віталій та Дмитро відкрили власний видавничий бізнес.

- 1999 року ‪‎письменники, канал 1+1 і бренд "Корона" вперше провели конкурс української гостросюжетної літератури "Золотий Бабай", у якому переміг Василь Шкляр з книгою "Ключ".

- У 2000 році вони заснували видавництво "Зелений пес", першою виданою книгою став роман "Я, зомбі" Леоніда Кононовича.

- У 2004 році написали свій другий роман під назвою "Приворотне зілля", а у 2006 – "Розмір має значення".

- Оскільки Дмитро та Віталій пишуть також для різних ЗМІ, у 2007 році вийшла збірка їх статей "Закон Братів Капранових".

Брати Капранови. Забудь-річка : роман / Брати Капранови. – К.: Нора-Друк, 2016. – 544 с.

Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА.
Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.

Капранови Брати. Історія нашої церкви / Брати Капранови ; відпов. за вип. О. Смик ; художник О. Костенко. — К. : Зелений пес, 2018. — 80 с.

Усі ми знаємо, що Володимир хрестив Київ. Але звідки тоді взявся Московський Патріархат і що він робить в Україні? Хто такі греко-католики, і чим вони відрізняються від католиків? Звідки в нас протестанти і старообрядці?

Брати Капранови знамениті своїм вмінням розповідати просто і цікаво про найскладніші речі. Тому з цієї тоненької книжечки ви довідаєтеся не лише про карколомні пригоди, таємні змови та підступні інтриги, які супроводжували розвиток Української Церкви, але й дізнаєтеся про те, хто навчив Україну читати, друкувати книжки та завів у нас бібліотеки, хто склав першу абетку та привіз до Києва перший телескоп, чому в українських храмах так гарно співають - і багато іншого, прецікавого та надзвичайно потрібного кожному українцю.

Капранови Брати. Паперові солдати : роман / Брати Капранови. — К. : Нора-друк, 2019. — 224 с.

Двоє молодих українців зустрічаються у Варшаві 1929 року. Один із них — Білл Титла, син українських емігрантів з США. Другий — Ніл Хасевич, студент Варшавської академії мистецтв, який у юності втратив ногу і пересувається на протезі. Згодом перший стає головним мультиплікатором Диснея, а другий – головним художником УПА.
Історія ґрунтується на реальних подіях.

Брати Капранови. Справа Сивого : роман / Брати Капранови. — Київ : Нора-Друк, 2018. — 288 с.

Любов. Історія. Злочин. Ось три кити, на яких тримається література.
І всі ці кити присутні у новому романі Братів Капранових «Справа Сивого».
У Дніпропетровську діє підпільна антиурядова організація. Молодому слідчому доручають зайнятися головним підозрюваним — старим заколотником з великим стажем протизаконної діяльності. Він береться до справи і…
Здавалося б, класичний детектив. Але уявіть собі, що молодий слідчий — працівник ГПУ, а головний заколотник — видатний історик та археолог Дмитро Яворницький. І зразу все стає догори дриґом. Хто з них насправді є злочинцем? Саме тому автори визначають жанр свого твору як «антидетектив» і не просто, а «історичний, романтичний антидетектив». Романтичний — бо головними силовими лініями сюжету є кохання та старовинні міфи. А історичний — бо за цікавою та заплутаною інтригою читач зможе побачити широку панораму історії степової України, Катеринослава-Дніпра, а також величну постать Дмитра Івановича Яворницького.
Ну і, звісно, книжка базується на реальних подіях, так що шалене кохання, батькове прокляття, нерівний шлюб, закляті скарби — усе це не вигадка, а стара правда, підтверджена документами.

Макс Кідрук

Максим Кідрук народився 1 квітня 1984 року у Рівному. У школі навчався у фізико-математичному класі з посиленим вивченням іноземної мови. У 2001 році вступив на механіко-енергетичний факультет у технічний університет в Рівному (спеціальність — «Теплоенергетика»). На другому курсі самостійно освоїв програмування. На третьому курсі почав працювати програмістом. Займався розробкою CAD-систем.

У 2005 році переїхав до Києва. Вступив в аспірантуру КПІ на теплоенергетичний факультет. У 2007 виграв грант на навчання за кордоном і, покинувши роботу, виїхав на проживання до Стокгольму (Швеція). На початку 2008 року вступив до аспірантури Королівського технологічного інституту (Стокгольм).

Подорожувати почав ще у 2007 році, коли приїхав на навчання до Стокгольму. Майбутній письменник спочатку мандрував Європою, але вже влітку класичність країн Старого світу набридла, і у 2008 він вирушив у тривалу подорож Мексикою. Це була перша велика мандрівка Макса за океан. Згодом він вирушає у ще одну подорож, цього разу до Південної Америки та острова Пасхи. Паралельно Кідрук починає займатися письменницькою діяльністю та збирати свої перші літературні нагороди: у 2009 році стає лауреатом конкурсу «Коронація слова», а також отримує диплом «Відкриття року» від книготоргової мережі «КС». У 2010 році отримує ще одну нагороду — ІІ премію конкурсу «Книга року від журналу «Корреспондент». В період з 2008 по 2011 рік подорожував більш ніж 25 країнами.

Макс Кідрук розповідає, що не полюбляє сумних, трагічних творів, книжок, які пригнічують: «Життя й без того несолодке, а тому мені геть не імпонують романи, які намагаються показати його ще гіршим. Я зростав на книгах Даррелла, Сетона-Томпсона, Твена, Лондона, котрі примушували посміхатись, надихали мене і додовали снаги долати усілякі життєві негаразди».

Кідрук М. Де немає Бога: роман / Макс Кідрук. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 480 с.: іл.

Доведена до відчаю українка з великою сумою грошей, яка ігнорує дзвінки від чоловіка. Росіянин-пілот, який намагається приборкати аерофобію після загибелі коханки в катастрофі рейсу MH17. Найвідоміший політик Баварії на пікові кар’єри, який ненавидить свою роботу. Гравець американської Національної футбольної ліги, життя якого розвалилося після одного невдалого розіграшу. Таємний папський кардинал, який прямує до країни, де офіційно не існує Католицької церкви… Незнайомці з різними долями. Єдине спільне для них — рейс 341, і він веде до найбільшого випробування в їхньому житті.

«Де немає Бога» — спроба збагнути, чи є всередині нас те, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога.

Клава Корецька

Клава (Клавдія) Корецька – українська письменниця. Член Національної спілки письменників України

Народилася 8 жовтня 1952 року в селі Марковичі Горохівського району на Волині. 1976 року закінчила Львівський лісотехнічний інститут (спеціальність – «Озеленення міст і населених пунктів»). Працювала в Луцькому тресті зеленого господарства, історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк», центральному парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки, редактором відділу культури і національного відродження газети «Народна трибуна».

На початку 90-х років була активісткою Народного Руху України, обиралася депутатом Луцької міської ради.

Писати почала у шкільні роки. Перші кроки в царині літератури були пов’язані з прозою: сторінки для новел, оповідань надавала їй горохівська районна газета, що мала, відповідно до часу назву «Будівник комунізму». Поетичні твори друкувала на сторінках волинської та всеукраїнської періодики. Музичний театр «Намисто» київської гімназії №142 створив за віршами Клави Корецької виставу «Чорний біль».

Основною формою для творчого самовираження поетеси став верлібр. Лірична героїня Клави Корецької сприймає життя драматично, слово поетеси співзвучне часові. А вірші про кохання вирізняються з-поміж поетичного загалу силою емоційної напруги, високого болю, в якому народжуються образи, здатні збудити читацьку уяву покликати до співчуття і довіри.

Письменниція розмірковує про долю планети і людства, національні святині рідного народу.

Серед рис, притаманних творчості Клави Корецької є глибоке проникнення в глибинну суть явищ і подій, причетність авторки до всього, що відбувається навколо неї. Вона – митець-інтелектуал, багато читає, жваво цікавиться літературним процесом, мистецтвом (особливо живописом та графікою). Поезія – не єдина царина для реалізації творчого потенціалу. Будучи редактором відділу культури і національного відродження газети «Народна трибуна», вона активно працювала як публіцист (не полишивши цієї справи й нині). Пробує себе і в літературознавчій сфері, здійснила велику роботу по оприлюдненню поетичного доробку Володимира Бондарука – поета з надзвичайно оригінальним світобаченням.

Член Національної Спілки письменників України з 1995 року.

Є головою журі обласного літературного конкурсу «Неповторність» та обласного літературного конкурсу «Кращий читач року».

Автор книг «Час пік» (1990), «Збирачі купальського вогню» (1993), «Відкрите небо» (1999), «Між зіркою і Аїдом» (2002), «В очікуванні Адама» (2007), «Еміграція в осінь» (2011), «Павутинка» (2012), «Маленький український ангел» (2016), «Небесні квіти» (2018).

Корецька К. Маленький український ангел : поезії / К. Корецька. – Луцьк : Терен, 2016. – 51 с. : іл.

Епіграфом до «Маленького українського ангела» стало зворушливе п’ятирічної киянки Ждани, висловлене нею ще під час Помаранчевої революції 2004 року: «Я так люблю Україну, що можу небо поцілувати». У кожному з верлібрів, що опубліковані в новій книзі лучанки Клавдії Корецької, - талановите художнє осмислення нинішніх реалій. Поетесі вдалося органічно поєднати глибинний ліризм і яскраво виражене публіцистичне начало. Причому «Маленький український ангел» однаково цікавий як для юного, так і «багатого літами» читача, адже кожен текст – щемливе (мудре і водночас дитинно довірливе) сповідальне одкровення, незаймано-чистий, світлий, оптимістичний погляд на сьогодення.

Махонюк Анатолій

Махонюк А. Колекціонер календарних листків :поезії / А. Махонюк .- Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – 230с.

Нова збірка поета з села Овадного Володимир – Волинського району Волинської області створена автором на основі життєвих спостережень і роздумів. Характерна особливість книжки – ощадливість слів,багатство, оригінальність і парадоксальність образів, глибинність думки і сприйняття світу.

Роман Мазурок,Анатолій Гнатюк

Місюра Володимир

Місюра В. В. Небесний метроном : поезія / В. В. Місюра. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 108 с.

Чергова – п’ята – збірка поета й перекладача з Волині, засвідчуючи його творчий поступ, водночас закликає уважного і небайдужого читача до співтворчості. Бо поезія існує лише у тандемі автор – читач.

В. Місюра оспівує красу світу і Всесвіту, оспівує віру, надію і любов, запрошує в історичні, філософські, патріотичні, мистецькі й духовні екскурси.

Окрім традиційних катренів, автор залучає до свого арсеналу і класичні, європейські, жанри – зокрема глосу, сонет, а також східні – танку.

В оформленні обкладинки використано картину Кінуко Крафт «Статуя Свободи»